Чи відаєш
як ніжно шурхотить
зів’яле листя
у Петрівськім парку,
мій дивний,
випадковий друже?
У цій країні під кленовим листом
не можеш видіти того
як стертою бруківкою
піднявшись
на Трьохсвятительську,
я трем тамую у душі,
ступаючи на Гірку ...
Мій Дивний-Давній друже,
як солодко, як гірко
цей трунок пити ностальґїі...
Через веб-камери шпарину
на наш Майдан,
спотворений мішком з грошима,
часами заглядать...
О, не зносимо те бачити...
То ж зором внутрішнім
дивлюся на Андрія,
по Десятинній до Михайла
на поклін іду...
У Трапезній так завше тепло, тихо...
Господи прости, мою зневіру
у щасливе майбуття оцього Міста,
нашого Єрусалиму...
|