а вітер небом калатав,

в шибках пищав та рвав на шмаття душу

душив горлянку плач, а став

кипів від риб, від зорепаду,

місяць рушив

назад, здавалося,

у шал пустились зорі

їх вал то падав, то зрастав

і вже кипіло море трави, дерев, кущів

я брів кудись тим морем, не розбираючи шляху

худий та кволий, природи плач моїм вже став...

душі комори наповнились марою, цвіллю...

куди іти, куди іти?

куди податися з Безвілля та Безцілля?