Фантазiя на пiсню Iгоря Жука "Закований лицар" Мій лицарю, закований в броню... І. Жук
Мій лицарю, живи хоч триста літ, Та не забудь моєї злої долі: Я птахою була колись на волі, А нині — лиш дивлюсь на твій політ.
То сон, то все омана, то —мана. Зозуля більше років не рахує, Зигзиця ж стогне, сили їй бракує Перелетіти море. Дивина!
Мій соняху, до мене повернись, І забери мене до Бога-Сонця. Сіренька пташка б'ється у віконце, В яке був задивився ти колись.
Коханий мій, на хвильку зупинись! Куди біжиш, мов перекотиполе? Ось серце захлинулось твоїм болем, Та все ж коханням б'ється, як колись.
Кохання б'ється в стіни твоїх дум, Щоб скинути з душі твоєї лати. Не маю сил вже й в голос заволати, Скінчилися слова, лишився — сум.
Мій лицарю, мій ангеле, Мій Бог, Не залишай мене напризволяще!.. Врятуй мене з біди гидкої пащі, Врятуй себе — від себе, о, мій Бог!
Ссылка на текст произведения
|