Задублі пучки горнуться до грубки. На лежанці мліє в чайничку гербата*. Порцеляна дише, тихо пару випускає. Вечоріє...Важчають повіки...

Пічкурами дітвора з гори гасає. Полозки блищать в ґринджол як шабель криця. Місяця ріжок з-за лісу виповзає, зачепився за дзвіницю.

Колесо часу вже майже зупинилось. Видко обідок і кожну шпицю. Зупинюсь і я в селі оцьому...

Важчають повіки. Вечоріє...

----------------
*гербата - чай.