| Канівські гориВ кипучу давнину, ще на світанні,
 Коли Земля тремтіла в метушні,
 Коли в мочарах, твані, у багні
 Ставала твердь в хисткому хвилюванні,
 
 Зростали піки, шпилі, сопки, кряжі,
 Узвишшя, пасма, пагорби, хребти,
 Ходили ходуном материки
 Й пустелі розсипалися і пляжі.
 
 А тут збігались у танку, кружлянні
 Чернеча, Княжа, Мар’їна, Слонова,
 Гончарна з Грецькою, Плacтунка та Дніпрова,
 І над Славутичем спинились в здивуванні.
 
 А Божиця і Чортиця не встигли
 Й засмучені над урвищем застигли.
 
 |