А над полем зоря зійшла
В темнім небі вона сія.
А до мене журба прийшла,
Розболілась душа моя.

Вкрилась снігом і спить земля,
Як під ковдрою немовля.
Відпочить їй дає зима…,
Мені ж холодно… Та дарма.

Несе холод завжди зима,
Та не винная в тім вона,
Що не вмієм ми почуття,
Захистить від вітрів буття.

Знаю стріну я знов весну,
І прокинеться все зі сну.
Вірю знову любов знайду,
Ну а поки що постою.

Я постою під зорями,
Милуючись узорами,
Нічного неба відблиску в снігу.
Зігрію душу ніжністю,
Даровану нам вічністю,
На мить відчувши всю її красу.