Несподiвана i безталанна,
До вiкна пригорнулась осiнь…
Нi, не хочу я, сестро, рано!
Тiльки чом же ти на порозi?

Ще в очах моїх весни квiтнуть,
I дарують шовкові мрiї,
Ще у серцi – свiтанки лiтнi
Та й шаленi мої надії …

Не лякай мене, скруто-згубо,
Подаруй менi сподiвання,
Що роздiлять далекi губи
Нерозумне моє кохання…

I лягає в твої долонi
Золотавим осiннiм листям,
Наче дума гiрка у скронях,
Мов молитва моя Пречистiй -

Вiдчайдушне моє кохання,
Не роздiлене i понинi…
Де ж ти, доле моя жадана,
Заблукала у вечiр синiй?

Та невже ж не буває щастя -
Хоч з хвилинку на бiлiм свiті?
Та невже ж i менi не вдасться
Душу радiстю обiгрiти?

Не лякай мене, скруто-згубо,
Подаруй менi сподiвання,
Що роздiлять далекi губи
Нерозумне моє кохання…