Така вже доля галіційської кобіти

А може карма, та дарма, дарма…

Що можуть мовити слова? Терпіти?

О натерпілася! Корма

Пускає милею завдовжки піну

І щогли під вітрилами тремтять

До мене прийдеш – яко вночі тать

Не відаю коли, але напевне стріну …

І викочу барильце оковитої з полином

Медових вуст скуштую, хай їм грець!

Але то буде потім, зараз з морем - герць

Є в нього плани на мою скорину…

П іду я ліпше на місток стерно затисну

І свисну: «Всі на щогли Вашу Мать!

Н е стачить у повітрі кисню!

Ген попереду - Око Бурі! Вітрила геть! Не спать! Не спать!

В оістину в цім чоловічім світі важко жити

І поганяти пряником і батогом любити,

На житі ціпом ворожити ,

І шляхом битим

В глухую ніч брести, шукаючи себе утеклу…