Вже й село колядками голосить, Вже й упились дальні хутори, Біла зірка блимає згори, І бреде по кучугурах босий Сивий ангел. І несе дари.
Тих дарів – раз-два – і полічити. Тих жалів – як сірої мишви. Сипле сніг крізь неба чорні шви. Народився – отже, мусиш жити. Чи не мусиш… Ангеле, спіши…
І сніжинок, і гріхів – без ліку… Хай солодка, аж нудка, кутя Склеїть забуття і майбуття, Стулить сину золоті повіки: Іменинник, пташечка, дитя…
Люлі-бай, приспи Його, малого, Люлі-лю, у пір’я убери, Хай злетить над п’яні хутори! Хай летить – і полотном дорога! Утікає димом догори!
Понад ці Содоми і Бедлами, Понад ці зачумлені міста... ...Третя пляшка під столом пуста - Це допили за здоров"я Мами Немовляти. Серденька. Христа.
…Знов стару колядку, як спокуту, За селом п’яничка заведе… І Синочок пір’ячко бліде Згубить в небі. Отже – мусить бути, Нині – тут. А за півроку - де
Ангел на осиковій сопілці Гратиме… І білі звуки ці Зникнуть. І розтануть в молоці Чорна крапка ворона на гілці, А червона – крові на руці.
Ссылка на текст произведения
|