Рум'яновида воскресає осінь. Прозорить обрій, сповиває млість. А сивий морок – неспокійний гість – Осикам огортає ноги босі.
І спалахи найяскравіші досі – Грибним настоєм перестиглий ліс, Блакитним димом – десь за обрій – міст, І сонях запізнілий при дорозі.
Хрусткого ранку неповторність юна, Посріблені іржаво-мідні руна, Ледь чутний подих зачепив струну...
І залишається щораз краплина світла, Коли в шорстких садах гортає вітер Заблукані послання у весну.
Ссылка на текст произведения
|