Виводять Дух Гори
на срібнім повідку
Заводять Місяць
через шпарку
до стодоли.
Там гриць-кандиба
парко бігає по колу.
Дивак.
Спіймати хоче тінь свою прудку…

А десь за сотні миль
на соннім моріжку
пасеться одноріг
та ключ сіда додолу
спочинку спраглий,
стежкою до школи
біжить дівча повз них…
Там я на літаку
з паперу і фанери
дивні перуети
для неї, Золотої,
в небі витинаю.
Та все дивлю
чи вигляне з карети.

Хоч відаю, хоч дуже добре знаю
Як серце-пташка в клітці калатає
в тім осоружнім, клятім екіпажі
………….
Той стук я чую іноді вночі
у шибу в причілковому вікні,
коли усі сичі
в гаю змовкають
як по команді
на якусь часину…

©2007 Святослав Синявський