За мотивами Ганни Руденко...



Це дуже просто – бути вартовою на перехресті.


Просто і весело ловити пакети, що втікають від перехожих і отримувати за те безкоштовно посмішки, слухати, що завтра буде чудова погода, можливо яскрава і зелена, а може рожева і жовтогаряча, у всякому разі, +6 за Цельсієм.

Просто дивитися на небо - дзвінке і безкінечне у своїй блакиті, забуваючи навіки, що та блакить всього лише гра Сонця і атмосфери Землі, яке фізики нарекли розсіянням світла імені яйцеголового британця, яке вивітрилося з пам’яти як вчорашній сон...


Просто підказувати перехожим дорогу на вулицю, яку і сама не знаєш, і на яку, напевне, ніколи не потрапиш... Просто пригощати дітей цукерками. Просто відчувати на щоках вітер змін, просто впускати безмежне Небо у свої очі. Просто намотувати на палець тоненьку нитку сліду від літака. Просто рахувати черевики і черевички, що перетинають твоє перехрестя у всіх напрямках. Великі і маленькі; чорні і світлі; лаковані і порепані; човники та кросівки.

Просто зорити поли, оточеного голубами безпритульного пальто, що розвівається вітром. Просто очікувати на зелені ростки і махати услід порожньому трамваю. Просто любити дитинча на велосипеді та горобців, що купаються у калюжі.

Просто пускати паперові кораблики струмками, що стікають на Глибочицьку. Просто лаштувати фанерні крила для польоту над Парижем. Просто купувати квитка до Кейпт-Тауна і мріяти про безмежні піщані пляжі Мису Доброї Надії. Просто думати про Коханого, його неголені щоки і повні вуста, його кисті скрипаля і очі художника...

Просто жити. Тому що я – Весна, Щастя, Любов...