Виртуальный поэтический театр Стихофон.ру - аудиокника стихов в mp3, авторская и актёрская декламация. Конкурсы авторов и исполнителей.
StihoPhone
Поиск исполнителей:
В избранное
Сделать стартовой



Наши анонсы:
Наши партнеры:


Банерная сеть "Гуманитарного фонда"

Коли Тобi Шiстдесят Сiм

Исполняет:
Автор:
Музыка:
Paganini


Це так не просто зголоситися на зустріч з випускниками сто сорок п’ятої школи… Пройшло п’ятдесят років і от ми знов на Володимирській Гірці. Колишні фізики, лірики та шизики. Так ми ділилися в нашій супер-фізико-математичній школі на угрупування. Фізиками у нас були переважно хлопці до яких примикало кілька дівчат. Всі вони бачили себе в майбутньому вченими, якщо не ядерниками, то, принаймні, астрофізиками. Шизиками були математики. Чомусь вони поголовно носили окуляри та здавалися трішки пришелепкуватими. Їх щастя, що вчилися в школі, де таких було чи не більшість. Найменше угрупування, до якого належав я, називалося ліриками. Ми любили фізику, ледь мирилися з математикою і кохалися в поезії та бардівській пісні. Ми пили сухарик, слухали Бітлз і раніше за всіх однолітків пізнали кайф від травички та любощів…


Останній раз ми збиралися разом двадцять років тому. Вже тоді прийшлося пороздавати всім бейджики з фотографіями та іменами нас, сімнадцятилітніх. Бо час так невблаганно попрацював над обличчями та статурами… Але мене тоді всі пізнали. Мені було навіть дивно, позаяк кого-кого. а мене мали б витіснити з пам’яті якнайпершого. Не тому, що я радикально змінився, а тому, що таких індивідуалістів як я, мало хто переварював з наших вчителів та однокласників без виділення доброї порції жовчі та шлункового соку. Спільну мову я знаходив лише в колі ліриків, та й то головно через фізичну привабливість та уміння проникливо декламувати вірші, особливо французькою.


Дивно, але й на цей раз всі, хто зібрався, мене пізнали. Хоча, як на мене, я таки радикально змінився. Моє волосся побіліло. Здійснилася дитяча мрія знову стати блондином. Бо у десять років, коли мої блакитні очі стали за якихось три тижні зеленими, а біляве волосся перетворилося на темно-каштанове, то була якась незрозуміла мені метаморфоза, на кшталт вигнання з раю. Ото ж я білий. В моєму сивому волоссі, яке спадає на комір немає і натяку на каштановість. Я стараюся довго не контактувати очима з колишніми однокласниками, бо знаю, що довге заняття психотерапією зробило мій погляд ще некомфортнішим для них, ніж п’ятдесят років тому.


Чому я приїхав сюди? Хіба мені цікаві ці люди, серед яких є лише кілька, з якими ми можемо згадати щось цікаве та миле з нашої юності? Хіба я не знаю про них все, що хотів би знати? Хіба мені цікава ця ярмарка марнославства, на яку ці літні люди поприносили та попривозили свої наукові ступені, монографії, успіхи дітей та онуків? Хіба я стану обговорювати з ними проблеми своїх любих британців, які складають кістяк клієнтури в моїй тихій клініці в Больцано? Хіба я стану дарувати їм свої книги та компакти, поцінувати які може лише Мила, така ж колишня одірви-та-покинь, як і я. Ми єдині з класу, хто не стали ні фізиками, ні ліриками, ні шизиками. Вона – власниця всеукраїнської мережі бутіків. Я – відомий у вузьких колах психотерапевт, який повидавав купу книжок, на палітурках яких – псевдонім. Іноді навіть мені важко сказати – хто справжніший, той хлоп, який зображений на задній сторінці суперобкладинки, ім’я якому я придумав сорок років тому чи я, котрий приїхав у рідне місто на цю дивну зустріч. Мило, люба Мило, як добре, що ти тут. Давай тихенько злиняємо в один затишненький погрібець на Подолі. Ми це не раз з тобою робили, коли гуляли гомінкою студентською юрбою вздовж Паркової Алеї. Пам’ятаєш? Це ж я тебе поманив на філософський замість фізичного. Ти не жалкуєш?


Ми в затишному подільському ресторанчику. Приємна музика є гарним тлом для нашої зустрічі. Милонька читає мені своїм хриплуватим, але таким глибоким та гармонійним голосом вірші Ліни Костенко та Марини Цвєтаєвої. Мені цікаві розповіді про її онуків, які могли бути моїми. А вона слухає вірші Пастернака та Плужника у моєму виконані. Її очі такі є вологі оливи, як і тоді. Вона знову як колись давно просить:


- Славку, дай погладити твої кучері.
- Мило, Мило, це фантасма! Це не кучері, а сивий льон!


Вона посміхається кутиками вуст, виливає на мене тепло своїх чорних біблейських очей і відповідає: «Славку, ти найкращий. Ти – мій герой. Був і залишаєшся…»


Ми п’ємо її улюблений херес. Ми п’ємо мій улюблений «Херсон». Ми багато мовчимо і дивимося у вічі один одному. Ми все розуміємо без слів… Облітає цвіт акації на Киселисі. Ми не могли бути разом. Бо були надто схожі. Ми ардентно любили одне і палко не сприймали інше. Ми не народили спільних дітей. Бо вчасно зрозуміли, що наші любощі це все одно, що інцест. Бо ми були братом і сестрою, а не коханцями. Як добре, що нам стачило розуму і первинних психологічних знань не наробити дурниць. Мило у нас все вийшло. Ми стріли кохання, ми стріли любов. Ми навчилися жити…


Ось чому я приїхав на цю зустріч випускників. Я приїхав на зустріч з тобою, Мило. Я приїхав до тебе. Сестро…



Файл: mp3 6.49Mb Скачать
Слушателей: 13 (уникальных 13)
Добавить отзыв
...Не знаю, что и сказать...
Что тронута твоим рассказом - мало...
Что совершенно потрясена естественностью, теплотой и живыми красками твоей интонации - тоже недостаточно...
Как на мой взгляд, эта твоя работа просто великолепна - по всем параметрам...

Ты, конечно, говорил, что ты - РАЗНЫЙ...

Но я УВИДЕЛА совсем ДРУГОГО Святослава Синявского...
Хотя я и к прежнему относилась совсем даже неплохо :)
Однако этот как-то сразу стал мне очень близким человеком :-)

Я тебя поздравляю - это несомненно новая ступень в твоём пребывании на Стихофоне...
С теплом - Лю
P.S. Если ты имеешь в виду херсонский (каховский) коньяк - то это и мой любимый из алкогольных :))) Привезли из поездки своей ноябрьской - одну бутылочку храним на 8 марта :))) Приезжай - разопьём...
Хотя я всего лишь ЛЮ д мила :)
06/02/2009 19:33
Знаешь, Лю, Людмилы ведь разные бывают: Лю, Люды и Милы ;)))))

Спасибо тебе за столь лестную оценку!!! Мне очень приятно!
06/02/2009 20:22
<< < 1 > >>