Фус (львівське) – кавова гуща.
По брунатнім піску поповзли закіптюжені турки; То не війни в пустелі, то кава для нас в пані Франі. Найшляхетніша з кнайп, – тут ні разу не чулося „Мурки”. Тут ми стрілися вперше – і тут розійдемось востаннє...
Чорна маґія кави, біла маґія блюзу... Прошу вас, будьте, пані, ласкаві – отака забаганка смішна – Змийте так філіжанки, щоб не бачити фусу; Що там доля для нас написала – має бути відомо лиш нам.
Вщент закохані в блюз і до всього на світі цікаві, Ми палили на свічці два пасемка свого волосся, І збирали той попіл, і з ним ворожили на каві – Випадало нам бути удвох... На два роки збулося.
Чорна маґія кави, біла маґія блюзу... Прошу пані – не смійтеся, Франю, – хоч то трохи смішний забобон: Змийте так філіжанки, щоб не бачити фусу; Що там доля для нас комбінує – хай то світить лише нам обом.
Як два серця стрибали назустріч усім дивовижам! – Все цвіло, все гуло, не хотілось ні сну, ні спокою, І летіло життя, як фанера над містом Парижем... А долоня в долоні поволі ставала слизькою.
Чорна маґія кави, біла маґія блюзу... Прошу Вас ще за звичкою, Франю – хоч тепер то й направду смішне: Змийте так філіжанку, щоб не бачити фусу... Але що там ще доля майструє – вже давно не обходить мене.
23.12.2011
|