Їхали царі до Віфлеєму, Начищали крейдою корони, Щось там гомоніли по-своєму Про нові, нечувані закони.
Наймолодший думав: "Чудасія... Це мені напевне що приснилось: Отаке маленьке – вже Месія!.. – Та воно ще ж ледве народилось!.."
А найстарший думав: "Слава Богу! – Я таки дожив цієї хвилі – Отепер вже можна і в дорогу, Діток полишити Божій силі...
Ні про що не думав середульший: З полювання голова боліла – Просто щось там потягнуло душу, А за нею потяглося тіло.
Їхали на конях царів тріє (ні – один, здається, на кобилі), – В пояс поклонилися Марії, Йосипу подарували дриля.
А тоді схилились до колиски Подивитись на малого Сина, – І завмерли, наче обеліски, І поволі встали на коліна...
Їхали царі із Віфлеєму, Їм ще так ніколи не мовчалось. Думали – і кожен по-своєму: "Щось почалось... що ж воно почалось?.."
|