Рум'яновида воскресає осінь.
Прозорить обрій, сповиває млість.
А сивий морок – неспокійний гість –
Осикам огортає ноги босі.

І спалахи найяскравіші досі –
Грибним настоєм перестиглий ліс,
Блакитним димом – десь за обрій – міст,
І сонях запізнілий при дорозі.

Хрусткого ранку неповторність юна,
Посріблені іржаво-мідні руна,
Ледь чутний подих зачепив струну...

І залишається щораз краплина світла,
Коли в шорстких садах гортає вітер
Заблукані послання у весну.