Розбивається неба сапфіровий келих,
і покірно повзуть в горизонти чорнильні
анаконди з очима, забутими в сельвах,
крокодили з серцями, забутими в Нілі

Бовваніють дерева обідрані й чахлі
в кучугурах сміття між бетонних бескидів.
Тихнуть співи безкрилих скалічених птахів,
що забули свою голубу Атлантиду.

В переддень небуття, між скелетами згарищ,
перед тим як земля перетвориться в кригу,
поховайте мене на шляху кузуара
в заморожений крик шаблезубого тигра.

У легенях світанку - ядуче бездим'я,
аж сльоза спалахнула на сколі граніту.
Я замало прожив, щоб судити людину,
я занадто старий, щоб її зрозуміти.