...А зима тут, Іванку, смішна: ні морозу, ні снігу.
Гори є, але в них ти би вівці свої не напас...
Бережи там дітей. Привезу вам з Італії фіґу –
То солодке таке; там росте – може, буде і в нас.

Я щодня бачу море... А небо – Іва! – що за небо!..
В нас такого нема, все – то гори, то дощ, то жнива...
Я, Іванку, нарешті навчилася спати без тебе;
Але сплю ще сама! – то і ти там шануйся, Іва!..

А легіники тут – як гуцули: чорняві і горді, –
Тільки ти все мовчиш, а вони – як те „Радіо Люкс”...
Тут один вже поліз... Ну, дістав, як належить, по морді –
Аж господар спитав, що то з ним – тихо буркнув, що флюс...

А як ще не дістав, то хвалився, що купить ми хату,
І що певно си вженить, як я тобі лишу дітей...
Йой, Іва... Я сміюся – а як то дожити до свята!..
Тут Різдво трохи скорше, ніж в нас – то дотерплю, ачей...

Я, Іванку, не вмію писати такими словами,
Як ото в серіалах. Та й сам ти казав, що то кіч.
Я купила сорочку тобі і спідницю для мами –
І до тої сорочки я прошепотіла всю ніч...

Мій господар питав, чи не маєш ти там інтернету...
Я кажу: якби мав, чи ж би мила я ваш унітаз?..
А дипломи і мого, і твого, Іва, факультету
Вже не варті і свого паперу – що в них, що у нас...

Пишеш, вибори знов... Голосуй. Я не дуже ідейна.
Ми с тобою вже мерзли – і що нині маєм за все?
Мій синьйор все не вірить, що я розумію Ейнштейна;
Засміюся: що я! – он філософ маржинку пасе...

Ти не сердься, Іва! – то я так, передихала морем...
А яке тутай небо, Іванку, без тебе пусте!..
Я вже скоро, я скоро приїду... Ми ніч проговорим,
І до ранку та ранка, що знов привезу, заросте...

14.01.10