Канівські гори
В кипучу давнину, ще на світанні,
Коли Земля тремтіла в метушні,
Коли в мочарах, твані, у багні
Ставала твердь в хисткому хвилюванні,

Зростали піки, шпилі, сопки, кряжі,
Узвишшя, пасма, пагорби, хребти,
Ходили ходуном материки
Й пустелі розсипалися і пляжі.

А тут збігались у танку, кружлянні
Чернеча, Княжа, Мар’їна, Слонова,
Гончарна з Грецькою, Плacтунка та Дніпрова,
І над Славутичем спинились в здивуванні.

А Божиця і Чортиця не встигли
Й засмучені над урвищем застигли.