Задублі пучки горнуться до грубки. На лежанці мліє в чайничку гербата*. Порцеляна дише, тихо пару випускає. Вечоріє...Важчають повіки...
Пічкурами дітвора з гори гасає. Полозки блищать в ґринджол як шабель криця. Місяця ріжок з-за лісу виповзає, зачепився за дзвіницю.
Колесо часу вже майже зупинилось. Видко обідок і кожну шпицю. Зупинюсь і я в селі оцьому...
Важчають повіки. Вечоріє...
---------------- *гербата - чай.
Ссылка на текст произведения
|