А над полем зоря зійшла В темнім небі вона сія. А до мене журба прийшла, Розболілась душа моя.
Вкрилась снігом і спить земля, Як під ковдрою немовля. Відпочить їй дає зима…, Мені ж холодно… Та дарма.
Несе холод завжди зима, Та не винная в тім вона, Що не вмієм ми почуття, Захистить від вітрів буття.
Знаю стріну я знов весну, І прокинеться все зі сну. Вірю знову любов знайду, Ну а поки що постою.
Я постою під зорями, Милуючись узорами, Нічного неба відблиску в снігу. Зігрію душу ніжністю, Даровану нам вічністю, На мить відчувши всю її красу.
Ссылка на текст произведения
|