Несподiвана i безталанна, До вiкна пригорнулась осiнь… Нi, не хочу я, сестро, рано! Тiльки чом же ти на порозi?
Ще в очах моїх весни квiтнуть, I дарують шовкові мрiї, Ще у серцi – свiтанки лiтнi Та й шаленi мої надії …
Не лякай мене, скруто-згубо, Подаруй менi сподiвання, Що роздiлять далекi губи Нерозумне моє кохання…
I лягає в твої долонi Золотавим осiннiм листям, Наче дума гiрка у скронях, Мов молитва моя Пречистiй -
Вiдчайдушне моє кохання, Не роздiлене i понинi… Де ж ти, доле моя жадана, Заблукала у вечiр синiй?
Та невже ж не буває щастя - Хоч з хвилинку на бiлiм свiті? Та невже ж i менi не вдасться Душу радiстю обiгрiти?
Не лякай мене, скруто-згубо, Подаруй менi сподiвання, Що роздiлять далекi губи Нерозумне моє кохання…
|